Меню сайта
|
№31 Філософія неопозитивізму - історія та проблеми. Історія позитивізму має три періоди розвитку. ! - початковий позитивізм, представниками якого були О.Конт, Г. Спенсер, О.Михайловський. Програма початкового похитивізму зводилися до таких засад: n пізнання необхідно звільнити від усякої філософської інтерпритації; n вся традиційна філософія повинна бути скасована і змінена спецільними науками. n у філософії необхідно прокласти третій шлях, який подолав би суперечність між матеріалізмом та ідеалізмом. Ці та інші положення були викладені О. Контом в роботі «Курс позитивної філософії» Г. Спенсером в 10- томнику «Синтетична філософія». Другий позитивізм виріс з першого. Його відомими представниками були : Австрійський фізик Е.Мах, Р. АвенаріусЮ Ж.А. Пуанкаре. Вони звернули уваги на факт релятивності наукового знання і зробили висновок про те, що наука не дає істинної картини реальності, а надає лише символи, знаки практики. Заперечується об`єктивна реальність наших знань. Філософія зводиться до теорії пізнання , відірваної від світу. Третя форма похитивізму - неопозитивізм, який має два різновиди : логічний позитивізм і семантичний. Предметом філософії, на думку логічних позитивістів, повинна бути логіка науки, логіка мови, логічний аналіз речень, логічний синтаксис мови. Другий період логічного позитивізму - це розвиток семантики. Цей напрям визначає мові головну роль в усіх сферах діяльності. Всі соціальні колізії обумовлені недосконалістю мови та людського спілкування. Представники : Б. Рассел, А.Тарський, К. Поппер, Л. Вітченштейн.
№32 Соціально-філософські погляди ідеологів Кирило-Мефодієв. братства. Визначну роль у суспільно-політичному житті України зіграло Кирило-Мефодіївське товариство - таємна антикріпосницька організація, що була створена в Києві в січні 1846 року. Його засновниками були М.Костомаров, В. Білозерський , П. Куліш. У квітні до нього вступив Т. Шевченко. Члени товариства різнилися своїми поглядами, але одностайні були щодо необхідності ліквідації кріпосництва, національного визволення українського народу. В програмних документах «Статут і правила товариства», а також у «Книзі буття українського народу» розвивались ідеї щодо самобутності українців, необхідності встановлення справедливого суспільного ладу , де всі люді будуть рівними, а земля буде власністю народу. Ліберальне крило товариства, на противагу радикалам, не вважало за можливе революційні дії проти царизму, просвітники наполягали на необхідності йти в народ, до селян, пропагувати ідеї народного правління. Царський уряд жорстоко розправився з товариством у 1847 році.
№33 Філософія екзистенціалізму. Екзистенціалізм виник на початку 20 ст. в Німеччині, Франції, Італії, набувши великого впливу в усьому світі, особливо серед інтелігенції. Біля джерел цієї ф-фії був С.К”єркегор (1813-1855рр.), а серед російських філософів – М.О.Бердяєв (1884-1948 рр.) Основною категорією екзист. є категорія, або екзистенція, що ототожнюється з суб”єктивними переживаннями людини, оголошується первинною щодо буття, а буття суспільства вторинним. Дійсність – це внутрішній світ. Екзистенція не може бути пізнана, зрозуміла, пояснена. Вона ірраціональна в людському Я, людина є конкретною і неповторною особистістю. Екзистенціалізм протиставляє людині суспільство як щось чуже, вороже, абсурдне, що руйнує внутрішній світ індивіда, його свободу. Жити як усі – значить втравчати свою індивідуаль-ність, свободу. Звідси пафос нонконформізму, заклик до бунту у деяких екзистенціалістів (Сартр, Камю). Крайній індивідуалізм неминуче призводить до розчарування, до асоціальності. Екзистенціалісти не визнають ніяких загальних принципів моралі, вони вважають, що кожна людина сама вирішує, що слід вважати моральним чи аморальним.
№34 Практика як критерій істини, ії абсолютний і відносний характер. Яким же чином ми можемо переконатися, чи правильно наші зання, чи помилкові? В Кінцевому підсумку це досягається за допомогою практики практики. Практика різноманітна - від повсякденного життєвого досвіду до складних наукових експериментів. Вона є основою пізнання, його рушійною силою, об`єктивним критерієм істини. Якщо предмет під час його використання проявляє себе так як передбачалось, то це означає, що наше уявлення про нього правильне. Практика істор развивається. Тому практика виступає і як абсолютний і як відносний критерій. Крім виказаннаго критерію є багато критерієв істини, логічний, прогматичний, еститичний, утілітарний, етичний, конвенциальний, екзистенціальний, інтуітивний та інші. Істина - є праильне відображення суб`єктом об`єктивної дійсності підтверджене практикою. Протилежним ії поняттям є хибна думка. Хібна думка - це зміст свідомості, який не відповідає реальності, але сприймається як істина. Основна проблема теорії істини - як можна встановити відповідальність одержаних знань Реальним об`єктом, які постійно розвиваються. Для вирішення цієї проблеми необхідно розглянути основні х-тики істини : об`єктивність, абсолютність, відносність, конкретнісь, і перевіврка практикою. Кожна істина, оскільки вона досягається суб`єктом є субєктивної за формою та обєктивною за своїм змістом. Абсолютизація моменту субєктивного в наших знаннях веде до субєктивізму, агностицизму. На противагу цим хибним поглядам наукова філософія виробила поняття - обєктивна істина. Обєктивна істина - це такий зміст знань, який незалежить не від окремої людини, ні від людства вцілому. Обєктивність істини не як не означаєії незалежність від інтересів і потреб людини. Навпаки, істина завжди була і залишиться однею з найважливіших цінностей людини. Визнання обєктивної істини зумовлює необхідність визнання в цій чи в іншій формі абсолютної істини. Абсолютна істина означає повне, вичерпане знання про щось. До абсол істин можна віднести достовірно встановленні факти, дати подій, народження і смерті тощо, але такі істини не становлять пізнавальної цінності, іх просто називають вічними цінностями. Важливо визнати, що абсол істина існує , як момент пізнання. Аб істина складається з суми відносних істин. Відносна істина вказує на обміжність правильного знання про щось. У кожній відносній істині є зерно , елемент абсолютної істини. Абсолютизації момента абсолютного в нашіх знаннях веде до догматизму, що означає омертвлення знань, а абсолютизація відносного - до релятивізму, тобто агностицизму ( фактичної відмови від пізнання). З аналізу діалектики аб, та відносной істини виводиться ії фундаментальна х-ка - конкретність. Конкретність істини - це така ії ознака, за якою істина з того чи іншого твердження залежить від умов, місця та часу а також тільки в певній визначеній системі відліку тощо. Істина завжди конкретна.
№35 Людина, як індивід, індивідуальність, особа та особливість. На суть людини постійно діють і природні, і соціальні фактори. У зв`язку з цим поняття людини розглядається в таких різновидах як «індивід», як правило, розглядається людина, як біологічна істота зі своїми природними даними без врахування ії соціальних якостей «індивідуальність» виражає людини в сукупності ії біологічних та соціальних особливостей, які якісно відрізняють ії від інших людей. В умовах підготовки до ринку завдання освіти та виховання полягає у всебічному розвитку індивідуальності, ії сутнісних сил. Під «особою», «особистістю» мається на увазі людина з певним урахуванням ії соціальних якостей. Важливою якістю тут виступає принциповість, висока відповідальність за свою справу. Негативинми соціальними рисами людини виступають конфорізм (пристосовність), кар`єризм, індівідуалізм, соціальна пасивність, схильність до корумпованості, безводповідальність
№36 Філософія Неотомізму - історія та проблеми. Сутність філософії неотомізму. Неотомізм - філософська школа в католіцизмі що виходить з вчення Фоми Аквинського і є сучасним етапом в розвитку томізма. З 1979 року неотомізм отримав офіційне визнання Ватикану. Головними представниками цього напряму є Мартієн, Жільсон, Бохенський. Неотомізм відроджує і модернізує вчення Ф.Аквінського, поєднуючи його з філософ. Системами Канта, Шеллінга, Гегеля і т.д. Неотомістський реалізм відстоює незалежне від людської свідомості існування природи і суспільства, водночас проголошуючи останні продуктом творчої діяльності Бога та об`єктом його управління. Неотомістична концепція буття дуалістична: абсолютне, надприродне буття, і буття, створене Богом. Абсолютне буття - Бог. Розум людини - неспроможний пізнати сутність явищ, але вони не заперечують його існування. Віра і розум знаходяться в гармонійних відносинах, вони не суперечать одне одному, вони доповнюють одне одного. Знання, що здобуті за допомогою розуму, повинні бути постійно під контролем віри. Віра розширює можливості розуму, виступаючи при цьому єдиним критерієм істинності. Раціональне знання - це форма віри і в цьому плані філософія мусить бути прислужницею релігії. Центральну для неотомізму антропологічну проблематику розробляли Е.Корет та К.Ранер. Людину неотомізм розуміє як складну духовно-матеріальну субстанцію ( єдиність душі і тіла). Особа в неотомізмі універсальною метою і смислом свого існування має споглядання божественного блага. Прагнучи до блага, вона набуває інтелектуальних моральних та теологічних чеснот на становлення чких і має бути орієнтоване суспільне життя. Історичний процес за неотомізмом підкоряється божественому проведінню.
№37 Наукове пізнання, його специфіка, рівні та форми організації. Наукове пізнання – це такий рівень функціонування свідомості, в результаті якого одержується нове знання не тільки для окремого суб’єкта, але й для суспільства в цілому. Нові знання є результатом професіональної діяльності вчених. Наукові знання розвиваються з форм донаукового, повсякденного знання, спираються на індивідуальний і загальнолюдський досвід, на суспільну практику. Розрізняють емпіричний та теоретичний рівні наукового пізнання. Емпіричний – це такий рівень знання, зміст якого в основному одержано з досвіду, підданого деякий раціональній обробці, тобто сформульованого певною мовою. Теоретичне рівень – це пояснення підстав відтворення. Теоретичні форми: наукова картина світу, теорія, система законів, теоретичні поняття, ідея; Емпіричні форми: факт, гіпотеза, проблема концепція; емпіричні закони, емпіричні поняття.
№38 Закон заперечення в діалектиці Є також одним з основних законів діалектики, який відображає поступальність, а також специфічно діалектичну форму розвитку предметів і явищ об’єктивної діяльності. Схематично діалектичні заперечення можна показати так: Теза Антинеза Синтез Теза – така форма думки (судження) в якій щось стверджується. Антитеза – заперечення тези перетворення її на свою протилежність. Синтез – в свою чергу заперечує антитезу, стає вихідним моментом наступного руху і об’єднує в собі риси двох попередніх ступенів, повторюючи їх на вищому рівні. Діалектичне заперечення передбачає не тільки зв’язок а й перехід від одного стану до іншого, що розвивається на вищій основі. Діалектичне заперечення виступає насамперед як зумовлене суперечливістю самого предмета, як внутрішня неминучість його якісного перетворення. Сутність закону заперечення заперечення є відображення напряму і форми процесу розвитку в цілому, а також напряму і форми розвитку внутрішніх етапів окремого циклу, розвитку явищ. Він відбиває спадкоємність як характерну рису процесу розвитку, бо в кожному новому ступені розвитку зберігається те позитивне, що було на передніх стадіях розвитку у вихідному пункті та в його запереченні. В об’єктивній діяльності закон заперечення заперечення діє не в чистому вигляді, а покладає собі шлях через безліч випадковостей. Багатосистемність предметів і явищ вимагає конкретного підходу до аналізу різних умов, суперечності, тенденцій.
№39 Проблема сутності людини в філософії, людина як цілісність. Людина є найвищий витвір природи. Її сутність досить складна і багатогранна. Невипадково вона вивчається багатьма науками в різних аспектах. Філософія ж завжди намагається збагнути людину в її цілісності. Філософську програму можна коротко, стисло створити слідом за Сократом: «пізнання самого себе», в цьому сутність інших філософських проблем. В античній філософії людина розглядалася переважно як частина космосу, як певних мікрокосмос, в своїх людських проявах підвладний вищому началу – долі. Християнство вважає, що справжнім покликанням людини є залучення її до вищої сутності – бога і тим самим одержання спасіння в день страшного суду. Філософія Нового часу набула в людині насамперед її духовну сутність. В сучасній філософії, як мінімум, можна виділити три точки зору на людину. 1) біологізаторська – згідно з нею людина - це особливий високоорганізований механізм; 2) соціологізаторська, стверджує, що людина – це система людства; 3) визначає людину, як суверену особистість з її моральним і естетичним світом. Людина являє собою біо- психо- соціальну цілісність, при визначенні ролі соціального фактора. Це жива істота, яка перетворює природу з допомогою засобів праці з метою задоволення свої матеріальних і духовних потреб, спираючись на систему суспільних відносин. Виступаючи й взаємодію з природою і один з одним люди утворюють новий вид матеріальної діяльності – суспільство.
№40 Проблема життя та смерті в філософії, життя як цінність. Смерть - естествеений кінець усякого живого існування. Людина на відміну від всіх інших живих істот, усвідомлює свою смертність; з точки зору усвідомлення смислу С. як заключного моменту людського життя С і розглядалася філософію. Відношення до С багато в чому визначає форми релігії культів, що особливо видно при розгляданні культур стародавнього світу. Життя, формула існування матерії, яка закономірно виникає при визначних умовах в процесі ії розвитку. Живі об`єкти відрізняються від неживих обміном речовин, роздратування, здатністю до розмноження, росту, активної регуляції свого складу і функції, до будь-яких форм руху. Життя можливе лише при визначних фізичних і хімічних умовах. Однак припинення життєвих процесів не веде до втрати життєздатності
№41 Проблема єдності чуттєвого та раціонального пізнання. Чуттєве відображення базується на безпосередній взаємодії суб`єкта і об`єкта, має конкретно-образну чуттєву форму виразу, дає знання явищ. Раціоналізм - філософський нарпрямок, який признає розум основою пізнання і поведінку людей. Р протистоїть як ірраціоналізму так і сесуалізму. Сенсуалізм - напрямок в теорії пізнання, згідно з яким, чуттєвість є головною формою достовірного пізнання. В протилежність раціоналізму С прагне вивести весь зміст пізнання із діяльності органів почуття. На відміну від чуттєвого відображення, абстрактне мислення відображає дійсність у формі абстракцій. В ісорії філософії були філософи, які надавали перевагу живому спогляданню і такі, що визнавали провідну роль за абстрактн мисленням. Насправді не ці дві форми пізнання становлять єдине ціле, вони діалектично взамопов`язані, доповнюють одна одну.
№42 Категорії форми та змісту в філософії. Философские категории, отражающие взаимосвязь двух сторон природной и социальной реальности: определённым образом упорядаченной совокупности елементов и процесов, образующих предмет и явления, тоесть содержание, и способа его существования и выражения этого содержания, его различных модификаций, то есть форма. Взаимоотношения содержания и формы - типичный случай взаимоотношения диалектических противоположностей, х-щих как единством содержания и формы, так и противоречиями и конфликтами между ними. Единство содержания и формы относительно, переходяще, в ходе развития неизбежно возникают конфликты и противоречия между ним. В результате появляется несооответствие между содержанием и формой, которое в конечном счёте разрешается сбрасыванием старой и возникновением новой форсмы, адекватной изминившемуся содержанию. Возникновение, развитие и преодоление противоречий между содержанием и формой, борьба содержания и формы - важный компонент диалектической теории развития.
№43 Суспільство як феномен, проблеми його осмислення в філософії. Поняття суспільства доцільно розглядати не як конгломерат сукупності людей та творених ними суспільних діянь, а як цілісну систему історично визначених форм суспільних відносин, що складаються в процесі діяльності людей по приведенню природи і власного життя у відповідність до своїх потреб Існують два підходи до розуміння суспільства - матеріалістичний та ідеалістичний - підходи до розуміння суспільства та його історії.. Ідеалістичний - вважатьи першопричиною розвитку суспільства дух, ідею, свідомість. Матеріалістичний підхід - це визнавати, що суспільство розвивається в першу чергу на базі матеріальних чинників, зокрема виробництва. К.Маркс розглядає наявність у суспільстві двох факторів - матеріального та ідеального. Матеріальні фактори займають провідне місце, вони виражаються в наявності виробничих відносин, які в своій сукупності складають економічний базис суспільства. Ідеальні фактори с відбитком матеріальних факторів і складають в своії сукупності надбудову.
№44 Закон взаємопереходу кількісних і якісних змін в діалектиці. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін необхідно починати з визначення таких понять як якість, кількість, міра. Якість - це внутрішня визначенність предметів і явищ. Якість взагалі є тотожна з буттям визначенність. Дещо, завдяки своїй якості, є те чим воно є і, втрачаючи свою якість, воно перестає бути тим, що воно є. Якості об’єктивні. Якість виявляє себе через властивість. Різниця між ними відносна. Кількість – це зовнішня визначенність буття, яка вже не є тотожною з буттям. Чистою кількісною визначенністю є число, яке практино не пов’язане з якістю. Незважаючи на це кількість і якість між собою взаємопов’язані, гармонійно поєднані. Єдність кількості і якості виражається в категорії міри. Міра показує межу, в якій предмети залишаються якісно визначені. Перехід від одного якісного стану до іншого відбувається завдяки кількісним змінам. До певної міри кількісні зміни не ведуть до виникнення нової якості. Іде поступове, безперервне збільшення цінності. Безперервне накопичення кількості зупиняється, коли міра вичерпує себе і виникає нова якість. Перехід від кількісних до нових якісних відбувається завдяки стрибкам. Стрибки розрізняються за характером, масштабністю, змістом, формою їхнього прояву та ін. Отже, основні зміни цього закону полягають в тому, що перехід від однієї якості предмета до іншої здійснюється не стихійно, а закономірно в межах своєї міри. Визначивши малу міру, можна передбачити характер стрибка, його тип і відповідно зреагувати на нього.
№45 Система діалектики: принципи, закони, категорії. Саме як система діалектика являє собою єдність принципів, законів і категрій. Крім цього слід розрізняти два типи діалектики – об’єктивну, яка існує і діє в самих речах, і суб’єктивну, яка існує в людському мисленні, як відображення об’єктивної діалектики. Принципи діалектики – вихідні, об’єктивні за змістом ідеї, які відображають найзагальніші закономірності предмета теорії і водночас виконують методологічну функцію в її побудові. До основних принципів діалектики належать: - принцип розвитку; принцип об’єктивності; принцип детермінації; принцип відображення; принцип взаємозв’язку. До основних діалектичних законів належать – 1)закон взаємного преходу кількісних і якісних змін; 2) закон єдності і боротьби протилежностей; 3) закон заперечення заперечення. Категорії діалектики – формуються на відповідних етапах розвитку суспільства. В категоріях діалектики тісно зв’язане об’єктивне знання про відповідну форму зв’язку явищ з формою думки, завдяки якій осягається і обмірковується цей зв’язок. Універсальні зв’язки буття: одиничне і загальне та проміжно – особливе, явище і сутність, діалектичні закономірності як форма зв’язку. Структурні зв’язки буття: частина і ціле, принцип цілісності; форма ізміст, система, елемент, структура, принцип системності. Зв’язки детермінації: причинні зв’язки, необхідність і випадковість, можливість і дійсність. У філософів різних часів і епох було дуже багато справедливих здогадок про діалектику. Але у вигляді стрункої теоретичної системи вона вперше була представлена у вченні Гегеля. Діалектика виконує дві основні функції: свіотоглядну і методологічну.
№46 Феномен релігії, його осмислення в філософії. Релігія – це форма суспільної свідомості, суть якої полягає у фантастичному, спотвореному через уявлення про надприродне відображення тих сил, що панують над людьми в їх повсякденному жииті. Специфічною ознакою релігії є віра в реальне існування надприродних осіб та можливість їхнього втручання в реальн життя. Спроба пояснити сутність релігії мала місце ще в судженнях стародавніх філософів. Для матеріалістів стародавнього світу основною філософською проблемою, пов`язаною з релігієй була проблема з`ясування причин що спонукали людей створити в своїй йяві образи богів і повірити в їхню всемогутність, в той час, як для ідеалістів головною проблемою було філософське обгрунтуання існування бога взагалі чи окремих богів.Для матеріалістів головним у вивченні релігії було з`ясування причиниії їснування, для ідеалістів- визначення сутності надприродного і його впливу на людину.
№47 Поняття практики у філософії Практика (грецьке – діяння, активність) є матеріальна, чуттєво – предметна цілеспрямована діяльність людини по освоєнню і перетворенню природних та соціальних об’єктів і становить всезагальну основу, рушійну силу людського суспільства і пізнання. Під практикою розуміють не тільки і не стільки діяльність окремої людини, скільки спільну діяльність, досвід всього людства в його історичному розвитку. Практика – специфічний людський спосіб буття, що має суспільний характер. Вона є матеріальною основою, що забезпечує зв’язок часів (минулого, сучасного, майбутнього) людства, спадкоємність культурного досвіду поколінь. Найхарактерніша особливість практики – здатність виражати всезагальність людського способу буття, таку всезагальність, яка втілюючись в конкретних діях, конкретних індивідів, і суспільних властивостях створюваних ним предметів та ситуацій, і має водночас статус безпосередньої дійсності. Всезагальність та безпосередність – ті властивості практики, діалектична взаємодія яких забезпечує її постійний динамізм та рухливість.
№48 Філософське вчення Р. Декарта. (31.03.1569, Лае, Турень, – 11.02.1650, Стокгольм), видатний фран. філософ і математик, засновник класичного раціоналізму. В 1629-49 жив в Голандії, де були створені основні твори "Рассуждения о методе”, "Метафизические размишления”, "Начало философии” та ін. В історії нової філософії Д. займає особливе місце як творець дуалістичного філософського вчення. Він побудував свою філ. систему на основі визнання одночасного самостійного існування свідомості і матерії, душі і тіла. "Світ стверджував Д., – складається з двох незалежних субстанцій – духовної і матеріальної”. Атрибутом духовної субстанції, вважав мислення, а матеріальної – протяжність в довжину, ширину і глибину. Людина, за Д., це механічне поєднання цих двох субстанцій. Єдино правильним методом пізнання Д. вважав раціоналізм і дедукцію, тобто виявлення конкретних істин із загальних посилань-принципів, які вічно і апріорно існують в розумі. Концепція раціоналізму включає в себе два елементи: це уявлення про розум як вищий спосіб досягнення істини; і друге: правильно розуміючи якісну відмінність раціонального пізнання, відривав його від емпіричного ступеню, як єдиного джерела інформації про світ і цим штовхав раціоналізм до ідеалізму. Намагаючись очистити дедуктивний метод від схоластичного формалізму, але не розуміючи ролі практичної діяльності в формуванні змісту логічних понять, Д. розробляє вчення, згідно з яким вихідними поняттями для дедукції всіх наукових знань повинні бути вроджені ідеї. Вони, на думку Д., скриті в глибині інтелекту і можуть бути усвідомлені тільки інтуїтивно.
№49 Поняття суспільно-економічної формації, його місце в історії філософії. Для ісорико-філософського вивчення процесу розвитку суспільства К.Маркса була введена така важлива категорія, як суспільно-економічна формація(СЕФ). Вона виражає тип суспільства, що характеризується своїм способом виробництва і відповідними йому виробничими відносинами. Суспільству відомі такі типи формації: первіснообщинний і рабовласницький лад, феодализм, капіталізм, комунізм, постіндусріальні країни і посткомуністичний лад. Основними структурними елементами СЕФ є базис та надбудова, а також надбазові та надбудовні елементи - нація, мова, культура, побут, сім`я та інше. Базисом називається сукупність усіх виробничих ваідносин, що складаються в суспільстві. Можна дотримуватись і іншого визначення : базис є сукупність наявних у суспільстві економічних укладів. Надбудова - це відображення базисних відносин в ідеалізованій формі. Вона існу для захисту базису і складається з 3-х елементів : 1- сукупність ідей, теорій; 2- наявності відповідних інститутів та організацій, які культивують ці ідеі , теорії; 3- наявності ідеологічної спрямованості - забеспечення функціонування панівного ладу. Між бахисом та надбудовою існує діалектичний зв`язок, в якому провідне місце посідає базис.
№50 Роль Києво-Могилянської академії в розвитку української філософії. Видатну роль у духовному відродженні українського народу за часів Російської імперії відіграла Києво-Могилянська академія, що була заснована в 1632 р. Довгий час академія була осередком професійної діяльності в галузі науки і філософії не тільки в Україні, вона задовольнила освітні потреби Росії та Білорусії. Особливе значення мало вивчення мов, що відкривало доступ до ознайомлення мовою оригіналу з працями грецьких, римських авторів. Найпопулярнішим предметом серед студентів була риторика, яка формувала високу культуру логічного мислення. Філософія вивчалася 2-3 роки, при чому професори використовували в своїх лекціях ідеї найвидатніших мислітелів, як античності,середньовіччя ,так і Нового часу. Серед діячів академії 17-18 ст. провідне місце у розвитку філософської думки посідали І.Гізель, С.Яворський, Ф.Прокопович, Г.Бужинський та ін.
№51 Філософське вчення Канта. Іммануїл Кант тяжів до просвітнитницької програми. Позиція Канта мала явно матеріалістичне спрямування. Наша філософія пізнання, зазначає Кант, не може вийти за межі досвіду хоч це і найсуттєвіше завдання метафізики. Спочатку Кант вважав всяке знання має узгоджуватися з предметами. Але поки Кант доходить , що пізнання є не спогляданням, а конструюванням предмета, тобто предмет виявляється не вихідним а кінцевим продуктом пізнання. Кант зробив вихідним пунктом саме пізнання, а не предмет, суб’єкт, а не об’єкт. Кант обирає альтернативу що до своєї дотеперішньої орієнтації думки орієнтацію – ідеалістичну. Він так і називає відтепер свою позицію у філософії – критичний ідеалізм. Кант робить висновок, що загальність необхідність результатів пізнання не залежить від сваволі пізнання, або від досвіду. Ці результати мають своїм джерелом апріорні .
№52 Ф-ке вчення Гегеля, суперечність між його методом та системою. Г. (27.08.1770, Штудгард, – 14.11.1831, Берлін) нім. філ., представник нім. клас. філ., создатель систематичної теорії діалектики на основі об”єктивного ідеалізму. Якщо в цілому характеризувати філ. Г., то потрібно сказати, що це найбільш відомий філ. об”єктивного ідеалізму, який у рамках своєї об”єктивно-ідеалістичної системи глибоко і всебічно розробив теорію діалектики. Основні роботи: "Наука логіки”, "Філ. природи”, "Філ. права”, "Філ. руху”, "філ. історії” та ін. В коло його інтересів входили всі сфери життя – природа, людина, її свобода, закономірності суспільного життя, логіка, право. Заслуга Г. полягала також у тому, що він весь природний, історичний і дух. світ вперш подав у вигляді процесу, тобто у вигляді руху, змін, в перетвореннях, в розвитку. Розробляючи філ. історії, Г. перший підкреслив, що основною проблемою вивчення соціального буття люд. є вивчення діалектики суб"”ктивності, закономірності створюваної людьми системи суспільних відносин. Протиріччя між діалектичним методом і ідеалістичною і в той же час метафізичною системою, звернувши увагу при цьому на непослідовність його діалектики. Вона вся була зверенена в минуле і не поширювалась на пояснення сучасного і майбутнього. Г. скрізь установив абсолютні межі розвитку: в логіці такою межею є абсолютна істина; в природі – людський дух; в філ. права – конституційна монархія; в історії філ. – філ. система самого Г. Г. вважав, що розвиток завершується, досягши рівня Пруської імперії, після чого історія вже не розвивається в просторі і часі. Таким чином філософія Г. була консервативною, вона не давала перспектив для необхідності появи нових формацій.
№53 Поняття істини, абсолютність та відносність. Кінцевою метою пізнання є досягнення істини. Істина є правильне відображення суб`єтом об`єктивної дійсності, підтверджене практикою. Абсолютна істина - означає повне- вичерпане знання про щось. До абсолютних істин можна віднести вірогідні встановлені факти, дати подій, народження і смерті тощо, алек такі істини не становлять пізнавальної цінності, їх просто називають вічними істинами. Абсолютна істина - в широкому поніманні - це всеосяжна істина про реальність вцілому, або реальність окремих ії фрагментів. Абсолютна істина складаєтьсЯ із суми відносних істин. Відносна істина - це обмежено правильне знання про щось. Основні х-ки істини: обєктивність, абсолютність, відносність, конкретність і перевірка практикою. Абсолютизація моменту абсолютного в знаннях веде до догматизму, абсолютизація відносно до релятивізму, тобто агностицизму, фактичнрї відмови від пізнання.
№54 Поняття буття, проблеми його філософського осмислення. Буття - філософська категорія, яка обозначає реальність, яка існує об`єкетивно, вне і незалежно від свідомості людини. Філософчське розуміння Буття і його співвідношення з свідомістю визначає рішення основного запитання філософії. Є три аспекта проблем філософського буття. 1-Смисл проблеми в існуванні суперечливої єдності неминучого, вічного і минулого, змфінного буття окремих речей, станів, людських та інших істот. 2- Існування всього, що є, було і буде є об`єктивною передумовою єдності світу. 3- він пов`язаний з тим що світ вцілому і все що в ньому існує є сукупною реальністю, дійсеістю, яка має внутрішню логіку всього існування, розвитку і реально представлена нашій свідомості діями окремих інливідів і поколінь людей.
№55 Поняття випадковості, можливості та необхідності Для розвитку характерна інтегративніть (накопичення нових ознак на основі синтезу старих). Сам розвиток є нескінченним і парадоксальним. Вище присутнє у нижчому у вигляді можливості (в хімії є можливість виникнення живого, в живому – людини). Можливість не є небуття, це потенційне буття. В світі ні що не виникає в силу тільки можливості, все виникає в силу об’єктивної необхідності. В суспільстві перехід від нижчих форм існування до вищих називається прогресом. Закон діалектики заперечення заперечення б об’єктивний в дійсності діє не в чистому вигляді, прокладає шлях через безліч випадковостей.
№56 Роль потреб, інтересів та цінностей в житті людини та суспільства. Цінністю називається позитивне чи негативне значення речей, подій, духовних витворів тощо. Цінність має як об`єктивний так фі суб`єктивний х-р. Основними типами цінностей є гносеологічні ( наукові відкриття), етичні, естетичні, соціальні, ринкові, проіесіональні, індивідуально-особисті, групові, загально-людські. Еа основі аналізу і співвідношення цінностей формується ціннісна орієнтація особи, яка є важливою складовою частиною ії світогляду і регулятором поведінки. Ціннісна орієнтація, як і самі цінності, соціально обумовлена і вимагає відповідного підбору. Основними типами ціннісної орієнтації є переконання, моральні принципи, інтереси, мотиви, психологічні установки.
№57 Філософські погляди Г.Сковороди Г. Сковорода ( 1722-1794 рр.) – видатний філософ, поет, просвітитель-гуманіст, який здобув освіту в Києво-Могилянській академії. Його філософські твори можна поділити на чотири цикли: 1. належить праця "Нарцис”, мислитель стверджує, що людина віддільна від природи; 2. входить декілька робіт, одна з них «Дружня розмова про духовний світ» – подає вчення про людину, щастя, мораль; 3. Сковорода узагальнює думки про духовний світ, загальний ідеал життя; 4. визначає те, з чим повинна боротись справжня людина. За Сковородою, Бог і природа єдине ціле. Це дві натури одного Всесвіту. Єдність натур утворює об’єктивну реальність. Матеріальне змінюється, людина сприймає його органами чуттів. Сама по собі фізична натура – «мертва стихія», вона піддається руйнуванню і переходить від одного стану в інший. Таким чином, … близько підходить до поняття про незнищуванність матерії, неперервність її руху. Філософія «серця», вчення про сродну працю, безумовно мала дещо утопічний характер в час поневолення українського козатцтва, приниження гідності людини, яка перебувала в повній залежності від пана. Кріпатцтво і «сродна» праця не сумісні. Сковорода бачив, що у суспільстві панують пригноблення людини, несправедливість, що керівною рушійною силою людських вчинків, матеріальний інтерес, гонитва за наживою. Але саме ці ідеї роскривають гуманізм його поглядів, непересічний характер , їх життєву силу і значення для сучасності.
№58 Категорія явища та сутності в філософії. Это философские категории, отражающие всеобщие необходимые стороны всех объектов и процессов в мире. Сущность - совокупность глубинных связей, отношений и внутренних законов, определяющих осмновные черты и тенденции развитие материальной системы. Явление - конкретное событие, свойства итли процессы, выражающие внешние стороны деятельности и представляющие форму проявления и обнаружения некоторой сущности. Категории сущности и явления всегда неразрывно связаны между собой. Познание сущности даёт возможность отделить подменное объективное содержание явления от его видимости, устранить елементы искажения и субъективности в исследовании. Во взаимодействии сущности и явления обнаруживается диалектика единства и многообразия. Сущность всегда более устойчиво чем конкретное явление, но в конечном счёте и сущнести всех систем и процессов в мире также изменяется в соответсвии со всеобщими диалектическими законами развития материи.
№59 Категорія окремого та загального в філософії. Это философские категории, выражающие объективные связи мира, а также степени их познания. Эти категории также формируются в ходе развития практически познавательной деятельности. Каждый объект предстаёт перед человеком сначало как нечто единичное. Общие признаки, обнаруживающиеся у всех бех исключения представителей определённого класса, рассматриваются как всеобщие. Роскрывая объективную связь вещей и явлений мира с помощью категорий единичного и всеобщего, материалистическая диалектика говорит, что всеобщая воплощает, в себе всё багатство индивидуального, отдельного, что единичное не существует без всеобщего, а последнее без единичество, что в известных условиях единичное не только связано с всеобщим, но и переходит в него. В категории единичного фиксируются отдельные вещи и явления, которые х-ться соответствующими
|
Форма входаПриветствую Вас Гость(ограниченый доступ)!
друзья сайта
  |
